«Найгірше – це відчуття страху. Власного, і коли потім бояться тебе». Історії тих, хто вилікувався від коронавіруса

Тих, що вже одужали та в процесі: «Найгірше – це відчуття страху. Власного, і коли потім бояться тебе».

Ксяо Яо (Xiao Yao), 27 років, Ченгду, Китай

«Де саме заразився, не знаю. Можливо, в потязі, коли їздив святкувати китайський  Новий рік. Вночі 25 січня відчув, що моє тіло раптом стало неприродньо гарячим, запанікував. Вирішив перебратися в готель з дому мого друга, де гостював. Там провів тиждень, приймав ліки проти застуди, вони не допомагали. Якоїсь ночі з’явилися галюцинації – здавалося, ніби по кімнаті щось літає. На той момент мав уже серйозний сухий кашель, а 4 лютого мені поставили діагноз – коронавірус.

В лікарні – цілком звичайній, без жодних ультрасучасних «наворотів»  –  спочатку лежав у окремій палаті. Потім підселили ще хлопця, бо масово почали прибувати нові хворі. Не було можливості помитися, я не приймав душ протягом 20 днів. Навіть рушників не давали. Від їжі відгонило хімікаліями для дезинфекції, але я не скаржився: бо мене, все ж таки, лікували, а на той час вже були черги з потребуючих отримати ліжко-місце в шпиталі. Там провів кілька тижнів, потім виписали жити в карантинній зоні. Зараз почуваюся нормально.

Найгірше в коронавірусі – навіть не труднощі з диханням і не гарячка, а як до тебе ставляться інші, здорові. Психологічний тиск. Про мене розповідали, ніби розвинув у собі якісь мутації. Інші казали, що вже вмер і моє тіло спалили, щоб не створювало небезпеки для живих. Поширювали різні чутки, ніби навмисне хотів заразити якомога більше людей – такі «побічні ефекти» хвороби й досі даються найважче»

Коннор Рід (Connor Reed), Велика Британія, 25 років

Коннор Рід зараз перебуває в Ухані, Китай (вчитель англійської, див. відео).

«З коронавірусом ви проходите через кілька етапів. Перший – звичайна застуда, як в мене почалося. Закладений ніс, слабкість. Потім ніби кращає, ви навіть почуваєтеся майже ок якийсь день – щоб невдовзі по тому дуже погіршало.

Отже, моя застуда переросла в грип. Я ним і раніше хворів, але цей раз був якийсь особливий – ніколи перед тим не почувався настільки жахливо. Головний біль, висока температура, страшенно занепадають сили, а потім виявилося, що маю пневмонію. Що воно таке? Це коли легені працюють всього на 20% своїх можливостей, ви не можете повністю вдихнути, і весь час бракує повітря. Навіть похід з кімнати до кухні – це вже випробування, бо чи не всі зусилля витрачаєте лише на те, щоб дихати. Буквально чуєте кожен свій подих і наскільки важко він дається. Ось коли стає по-справжньому страшно, бо дихання – це основа життя.

Звернувся до лікарів. Потім був на домашньому карантині. Вже після лікарні довідався, що в мене діагностували коронавірус, а я думав, що то «всього» лише запалення легень.

Я відмовився приймати антибіотики, натомість лікувався старим способом, яким в Англії чоловіки долають застуду – гаряче віскі з медом. Мені допомогло.

Загалом провів у ізоляції 40 днів, не найкращих у житті, звичайно. Але з іншого боку – нарешті, прочитав книжки, на які раніше все не було часу, почав малювати і вивчати російську. Одужав».

Дейл Гріззл (Dale Grizzle), 69 років, м. Райдал, Джорджія, США.

Містер Грізл (зліва) і містер Харінг, які подружилися завдяки їхній госпіталізації з приводу коронавірусу.

“Заразився на кораблі Diamond Princess. Вже коли перебував у лікарні в Японії з встановленим діагнозом коронавірусу, якось серед ночі почав дуже блювати. Мав напад паніки і розпачу: «Думка була лише одна: отже, моє життя закінчується, ось так?» Молився, стало трохи легше. Пережив період, коли температура сягала 40 градусів”.

Інші переживання, властиві більшості постраждалих від хвороби: що вона матиме серйозні наслідки для організму навіть, якщо вилікуєшся (наразі таких не виявлено – ред.). Що достеменно не знаєш, від кого міг заразитися та коли, і скількох, можливо, заразив сам. А також фізичного характеру: що після мазка, який беруть з носа, дуже сльозяться очі, і мазок з горла так само неприємний – відчуття, ніби давишся.

Зате навіть в такій ситуації є свій позитив: американські пенсіонери, що були на кораблі (хто вилікувалися) створили неформальне «братство коронавіруса», листуються, навідуються один до одного в гості. Один з них, Карл Голдман.

Карл Голдман (Carl Goldman), 67 років, Санта-Кларіта, Каліфонія, США.

Карл веде блог про перебіг хвороби: «Вже коли були в літаку, я заснув у кріслі поруч з дружиною. В неї, до речі, жодного вірусу не виявили, хоч ми весь час були разом. Прокинувся двома годинами пізніше – з температурою під 40. За мною на летовище прийшли медики в спеціальних костюмах-скафандрах.

Коли дістався до Каліфорнії, гарячка вже зменшилася, але тіло почувалося так, ніби його  добряче віддухопелили.

Потім доправили до спеціального центру в м. Омаха, Небраска. Цей центр збудували одразу після теракту 11 вересня 2001-го року – боялися, що будуть нові напади, але тоді не знадобився.

Кімната для біозабезпечення в центрі Омахи.

Коли прибув, одразу ж під’єднали до купи моніторів, за моїм станом постійно стежили через відеокамери. Було схоже на фантастичний фільм: вікна назовні не відчиняються, подвійне скло шибок у палаті, з лікарями спілкуємося по відео, а коли медперсонал заходив до палати, то завжди – в захисних костюмах.

Я навіть відсвяткував у центрі свій 67-ий день народження, лікарі принесли торт (щоправда, без свічок, там заборонені) і хором проспівали «happy birthday!» з екрана.

Зараз перевели до карантинного будинку в Каліфорнії. Температури вже нема, але сухий кашель залишився, і мої аналізи кажуть, що коронавірус все ще зі мною. Я погодився, щоб брали також мазки ректальний і з очей – адже почуваюся членом команди разом з лікарями, ми гуртом хочемо подолати ту хворобу.

Щодня роблю 10000 кроків – ходжу від однієї стіни до іншої, а там відстань – 14 кроків. Не скаржуся, бо ще недавно в палаті така ж відстань була всього 7 кроків. Слухаю багато музики і намагаюся не втрачати почуття гумору за будь-яких обставин. Бо оптимізм – важливий чинник проти будь-якого вірусу»

Блог Карла Голдмана: hometownstation.com

P.S. Лист батькові молодої італійки Каті Імбальцано, що вже став хітом соцмереж:

«Дорогий тату,
В ці години всі втікають з Мілана на південь, аби з’єднатися зі своїми рідними.
Я цього не зробила.
Але не подумай, що я тебе не люблю, навпаки, я люблю тебе настільки сильно, що вирішила бути далеко від тебе.
Ти кажеш мені, що почуваєшся добре і виконуєш всі застереження.
Для мене цього досить.
Я люблю тебе на відстані»
Катя Імбальцано

За матеріалами

Facebook коментарі