Про що ж літні люди найбільше шкодують на схилі літ

Нотатки волонтера з Будинку престарілих

Вони народили занадто мало дітей

«Іринко, я дуже шкодую про те, що не народила доньці сестричку або братика. Ми жили з моїми батьками в комунальній квартирі, п’ятеро в одній кімнатці… Куди ж тут ще одну дитинку? Адже ж і ліжечко поставити ніде… Згодом чоловікові за заслуги виділили ще одну квартиру, а потім іще – більшу… Однак вік не дозволяв уже народжувати»

***

“Вже тепер думаю: ну чому не народила п’ятьох? Чоловік у мене добрий, надійний, з ним як за “кам’яною стіною”. Усе було: робота, дитячий садочок, школа, гуртки… Ми б усіх виростили, допомогли в житті влаштуватись. Не хотіли виділятись: у всіх дитина одна, і у нас хай буде одна”.

***

«Я часто спостерігала, як мій чоловік бавиться з цуценям, і думала — це ж резерв батьківських почуттів, яких вистачило б і на 10 дітей, а я народила тільки одну…»

Вони надто багато працювали, і цим обділяли свою сім’ю

“Я працювала на складі. Постійно в напруженні – раптом знайдуть недостачу, на мене звалять, тоді – суд, в’язниця. Тепер аналізую, що працювати мені не потрібно було, чоловік достатньо заробляв. Але всі працювали, і я теж “.

***

“Працювала в хімічній лабораторії тридцять років. Геть захворіла – втратила зуби, гінекологія, хворий шлунок. А для чого? Моя пенсія 1200 грн, як тут лікуватись?»

Вже на схилі літ, згадуючи непросте життя запитують себе: навіщо працювали так тяжко? Робота ж була низькооплачувана і нудна, часто важка і геть не престижна.

Надто мало подорожували

Найкраще літні люди пам’ятають свої подорожі та походи. “Згадую, як у студентські роки ми поїхали на Байкал. Неймовірна краса!”

***

“Якось ми вирушили в круїз річкою Волгою на цілий місяць. Ми були такі щасливі! Відвідували різні історичні місця, засмагали, купались. Ось, я навіть зберігаю досі ці фото!»

***

“Захотілось поїхати у Ленінград. Своєю машиною — двадцять перша “Волга”. За кермом 7 годин. Снідали в Петергофі, на березі Фінської затоки. І насолоджувались фонтанами!”

Купували надто багато непотрібних речей

“Досі в нашому буфеті стоїть німецький порцеляновий сервіз на дванадцять персон. Ми з нього ніколи не їли й не пили. Нумо візьмімо звідти горнятко та вип’ємо чаю, нарешті. І для варення візьмемо найкращі блюдечка”.

***

“Ми просто божеволіли через ці речі, намагались дістати…А в результаті вони не зробили життя кращим – тільки заважали. Купили лаковану “стінку” і зіпсували дітям дитинство – “не торкайся”, “не подряпай”. Краще б стояла тут поста дерев’яна шафа, але діти могли б гратись, малювати чи лазити по ній.

***

“Цілу зарплату витратила на фінські чоботи. Через це місяць цілою сім’єю їли картоплю, яку привезла бабуся. А для чого? Через це що мене поважати всі почали? Чи краще відноситись? Звісно ж ні…»

Мало спілкувалися з друзями, дітьми, батьками

“Найбільше за все я б хотіла побачити свою маму, обійняти та поговорити, а її немає вже 20 років… Коли мене не стане, донька також буде сумувати, але я не знаю як це їй пояснити… Вона ж так рідко до мене навідується…

***

“Після народження Сашка у два місяці віддала його в ясла. Потім – дитячий садочок, школа з продовженим днем… Влітку – піонерський табір. Якось увечері приходжу додому і розумію – ця п’ятнадцятирічна людина живе з нами, але я зовсім не знаю її.

Вони занадто мало вчилися

“Як мало книг я читала! Тільки робота й робота. У нас величезна бібліотека, а я навіть не знаю про що в цих книгах йдеться, немала часу й відкрити їх”.

Вони не цікавилися духовними питаннями і не шукали віру

“Ціле життя я побоювалась віруючих людей, щоб потай від мене вони не розповіли моїм дітям що Бог є. Діти у мене хрещені, але з ними я ніколи про Бога не говорила – тоді був такий час. А тепер про це шкодую – у віруючих було життя, у них було щось важливе, що тоді пройшло повз мене”.

Всі ілюстрації та фото з відкритих інтернет джерел

Facebook коментарі