«Щасливе радянське дитинство» — розвінчуємо 5 популярних міфів

Сміливий блогер знову повертає нас в часи радянщини. Що й казати — правдиво пише.

Все частіше на просторах інтернету зустрічаю статті, де розповідається про те, яким прекрасним було “щасливе радянське дитинство”! Мовляв, у СРСР діти тільки те й робили, що читали гарні книжки, харчувалися якісними продуктами, а виховували їх добрі та дбайливі вихователі в дитячих садках і вчителі у школах. “Все було державним, все контролювалося, держава поганого не порадить!”

Насправді ж при детальному розгляді всі ці “плюси радянського дитинства” виявляються звичайними міфами, які незрозуміло з якої причини кочують із форуму до форуму. У цій статті я зібрав основні міфи про “щасливе радянське дитинство”, в які багато хто (і, можливо, ви самі) продовжуєте свято вірити.

1. Міф про «чудові ясла та дитсадки»

Практично всі роки свого існування СРСР прагнув перегнати США, хвалився тим, що, мовляв, у нього дитячих садків більше, ніж у США — хай ці кляті капіталісти скоро загнуться. Цей міф базується на тому ж ґрунті, що і казки про нескінченно величезні тонни чавуну і гори зернових, котрі свідчили про стабільну ситуацію економіки.

Мільярдів тонн чавуну в США не було з однієї простої причини — у більш сучасних виробничих ланцюжках він просто не був потрібен. З дитсадками була приблизно та ж ситуація: у США один член сім’ї, який працював (найчастіше — батько) міг чудово забезпечувати сім’ю. З Радянському Союзі обоє батьків були змушені працювати, щоб прогодувати сім’ю і не прославитися “дармоїдами” (кримінальна стаття в СРСР), “декретну відпустку” для матері (тривалістю в 1 рік) в СРСР запровадили тільки в 1968 році — ось вам і причина такої величезної кількості дитсадків і ясел.

Тепер про якість. Як і у всіх інших сферах, у радянських дитсадках процвітали покарання і примусовість. За провини безневинних дітей карали стоянням у кутку в одних трусиках і часто могли вдарити — в СРСР тілесні покарання вважалися нормою. Найчастіше дитина навіть не розуміла, за що її карають, але привчалася до думки, що “влада завжди сильніша” і “треба слухатися”.

Суто радянська “колективщина” розпочиналася вже з дитсадку — дітей, ще таких вільних і різних, втягували у всілякі колективні ігри та хороводи, спів, марширування і т. д., привчаючи до думки, що індивідуальні прагнення і бажання це дуже погано, а от спільні справи — це дуже добре.

Якщо ви сумуєте за дитячим садком “як в СРСР”, просто подумайте, чи хочете ви віддати свою дитину до закладу, де її будуть вчити марширувати, давати по руках за найменше “вільнодумство”, де якась тучна бабега зможе в будь-який момент її стукнути, а ще де будуть вселяти дитині думку, що отой лисуватий дідуган з портрету — це геній всіх часів і народів, якого нікому не дано перевершити.

Ну що, хочеться віддати малюка до такого дитсадку? Отож бо.

2. Міф про «чудове дитяче харчування, без ГМО!»

Я вже не раз писав про міф про якесь “особливо гарне та натуральне” радянське харчування (яке складалося з сосисок, каш, картоплі, розведеного молока та синіх курей), але на дитячому треба зупинитися окремо. Почнемо з того, що багатьох дітей в СРСР виховували без грудного молоко, бо радянській пренатальної системі це вважалося абсолютною нормою. Чим це погано — ґуґліть, занадто багато писати.

Що було далі? З пологового будинку дитина потрапляла додому, де для неї не було нормального дитячого харчування. Поцікавтеся у своєї мами, чим вона годувала вас в цей період, дізнаєтесь багато цікавого — як з підручних продуктів за допомогою розведеного молока, манної крупи і м’ясорубки матері намагалися приготувати хоч щось, придатне для харчування дитини. За даними ВООЗ, в 1970-ті роки (той самий ваш “благословенний застій”), близько 70% радянських немовлят страждали ожирінням після харчування практично виключно вуглеводами. Зате ракети були — ого-го! А супутники — еге-гей! А також в області балету ми дали Штатам добрячої прочуханки.

Потім дитина потрапляла до ясел або дитячого садка (обов’язково, див. міф номер 1), де годування було жахливим навіть у тому випадку, якщо правила приписували щось непогане. Згадайте дитсадівських кухарів та працівників їдалень в СРСР. Що, згадали? Пригадуєте там хоч одну струнку тітоньку навіть у “найважчі роки перебудови”? Їх просто не було: з дитсадківських столових продукти тягли пакетами, причому тягли всі — від старшого кухаря до останнього завгоспа, посада означала лише “ранжування вкраденого” за якістю і кількістю. Що залишалося дітям? Дітям припадали рідкі огидні борщі, водяниста манка з грудочками, смердючі хлібно-часникові м’якуші під назвою “котлети” і розварені до стану клейстеру макарони — від дитячого харчування багатьох дітей просто вивертало (в прямому сенсі).

І якщо про інші факти про СРСР ви можете сказати — “ти не пам’ятаєш, як там було”, то свій радянський дитячий садок я запам’ятав дуже добре — було все саме так, як я пишу. І це був ще один з найкращих дитсадків у столиці! Мені страшно уявити, що коїлося в провінції.

3. Міф про «чудову дитячу освіту і школи»

Міф про “чудесну радянську освіту” — мабуть, один з найбільш живих і обурливих. Я вже писав окремо про те, як “високоосвічені радянські люди” в кінці восьмидесятих років заряджали банки з водою біля телевізора, а сьогодні поговоримо про школу.

Так само, як і в дитячому садку, в радянській школі нав’язували “колективні цінності” і вчили марширувати. Всі повинні були носити однакову форму і краватки, проходячи відповідний “обряд ініціації”. Освіта будувалася на примушуванні — шульгів насильно переучували на правшів, талановитих і обдарованих дітей совкові учительки часто затуркували до стану овочу “будь-як усі, не виділяйся, не викаблучуйся!” Були популярні й розправи над “білими воронами” — клас, що складається з посередніх умів, заохочуваний і керований бандою з 3-4 двієчників, міг всіляко труїти та знущатися з “відмінників та зубрил” — тобто тих, хто хотів і міг вчитися добре, багато читав і т. д. Звичайно, так було не скрізь, але траплялося дуже часто і за цілковитої протекції вчителів.

Сама радянська система освіти була орієнтованою на те, щоб давати показники для всіляких районо і міністерств. Ніхто не дбав про те, щоб дати дитині фундаментальні знання та навчити вільно мислити. Головне, щоб вона відчеканила все завчене й одержала гарну оцінку, показником “успішності класу” вважалося відсутність у ньому двієчників, а не наявність якихось обдарованих дітей.

Загалом, з радянської школи діти часто виходили з досить посередніми знаннями, але з прищепленим (часто — на усе життя) відчуттям, що треба “слухатися колективу” і не сперечатися з владою.

4. Міф про «свободу дітей в СРСР»

Радянські ідеологи тих років скрізь трубили про те, що мовляв в СРСР діти якісь “особливо вільні”, мовляв, лише в радянській системі це стало можливим і т. д.

Насправді дитинство радянської дитини було синонімом примусової праці в повному сенсі цього слова. Починаючи з дитячого садка, дітям нав’язували “чергування”. Малі були ЗОБОВ’ЯЗАНИМИ по черзі робити якусь громадську роботу, наприклад прибирати приміщення, мити вікна, прополювати грядки на пришкільній ділянці і т. д. Тих, хто чинив спротив, жорстко висміювали і педагоги, і самі однолітки.

Попри те, вважалося “нормою” заслати дітей “на картоплю”, а в Середній Азії — “бавовну”, де з допомогою примусової дитячої праці показники досягалися “колгоспів-мільйонерів”. Знаєте, що таке збирання бавовни? Це не приємні прогулянки осяйною Айгюль по полях, залитих сонцем; це — важка робота з перетягування 20-кілограмових мішків і ручний збір рослин, обприсканих хімікатами. З цих робіт діти часто поверталися хворими. Грошей за це не платили, ця робота вважалася “піонерським зобов’язанням”.

Якщо підрезюмувати, ніякої “свободи дітей” в СРСР не було — була справжня експлуатація.

5. Міф про «особливу безпеку радянського дитинства»

Окремий і дуже популярний міф про нібито “особливу безпеку” радянського дитинства — в той час нібито навіть не зачиняли дверей на замок, всі люди були братами!”. Так, а ще всі жили до 150 років і прокидалися ночами від щасливого сміху.

Усім віруючим у цей міф рекомендую ознайомитися з радянською статистикою розбоїв і бандитизму — показники були досить високими навіть за офіційними даними. Крім того, в ті роки було чимало серійних маніяків і вбивць. До педофілії в ті роки було теж набагато більш терпиме ставлення — ці злочини просто ніде не фіксувалися і не потрапляли до статистик. Випадки зґвалтування дітей також були досить часто, це траплялося на тій самій “картоплі”, куди дівчат відправляли зі школи.

У цьому пункті хочеться торкнутися ще одного питання — власне, безпеки для дитини. Через скупченість і тісні житла діти значну частину часу проводили на вулиці. Я виріс в дев’яності, коли залишалися популярними ще багато “радянських розваг” з 1970-80-х років, типу кидання в багаття балонів з-під дихлофосу, карбіду, ракет із селітри, а також прогулянок по дахах і будовах.

Треба бути повним недоумком, щоб стверджувати, що нинішні діти, які проводять більше часу за комп’ютером і цивілізованим активним відпочинком, як от на велопрогулянках або катанню на скейтах, чимось “обділені” у порівнянні з радянськими. Нинішнє дитинство набагато цікавіше і безпечніше, ніж дитинство в СРСР.

Ось такі міфи про дитинство в СРСР мені вдалося зібрати.

Автор: Максим Мирович

Facebook коментарі